Маленьке поселення, засноване ще в XIV столітті, пережило нафтовий бум, воєнні трагедії і роки забуття, щоб знову засяяти завдяки наполегливій праці місцевих і дослідників. Фортеця, музей, фестиваль «Ту Стань!» і автентичні бойківські хати створюють атмосферу, де минуле відчувається майже фізично. Для мандрівників це ідеальна точка, звідки можна піти в похід на Парашку чи просто посидіти на скелі з видом на безкрайні ліси.
Географія та природа Урича
Скелі мають характерну матрацоподібну і кулясту текстуру, утворену вивітрюванням. З території села вони видно неозброєним оком — сірі, подекуди порослі мохом і папороттю брили, між якими колись стояли дерев’яні стіни. Навколо — густі карпатські ліси Підгородцівського лісництва, де водяться олені, дикі кабани й безліч птахів. Повітря тут насичене хвойним ароматом, а восени схили вкриваються багрянцем і золотом. Улітку температура комфортна для прогулянок, взимку село вкривається снігом, і тоді стежки ведуть до тихих засніжених скель.
За моїм досвідом поїздок у цей край, найкращий час для першого візиту — кінець травня або вересень. Тоді немає натовпу, а природа вже або ще не в повній силі, але краєвиди залишаються вражаючими. Дощів у горах вистачає, тож водонепроникне взуття й легкий дощовик — обов’язкові супутники.
Історія села від 1369 року до визнання ООН
Трагічна сторінка пов’язана з Другою світовою. Наприкінці серпня 1942 року в селі відбувся масовий розстріл під керівництвом есесівця Петера Ментена. Пізніше мешканці Урича давали свідчення на суді над ним в Амстердамі. У 1970-х роках місцеві жителі взяли участь у зйомках фільму «Захар Беркут», і скелі Тустанні знову потрапили в об’єктив.
До 2020 року село входило до Сколівського району, а після адмінреформи — до Сколівської міської громади Стрийського району. Населення за переписом 2001 року становило 289 осіб, і хоча останніми роками цифри коливаються близько 200–300, село зберегло свою автентичність. Справжній прорив стався у листопаді 2024-го: UN Tourism включила Урич до 55 нових «Найкращих туристичних сіл» світу. Це визнання підкреслило унікальне поєднання природної спадщини, культурної ідентичності та зусиль громади зі збереження історії.
Церква Святого Миколая та інші пам’ятки села
Поруч із музеєм історії Тустанні розташована «Хата у Глибокім» — автентична бойківська оселя 1920–1930-х років. Тут проводять етнографічні зустрічі, показують тематичні фільми й дають відчути, як жили горяни сто років тому.
Фортеця Тустань — унікальний наскельний комплекс
Головна функція Тустанні була подвійною: оборона західного кордону Галицько-Волинського князівства та митниця на соляному шляху з Дрогобича через Карпати на Закарпаття й далі в Європу. Тут збирали мито за сіль і перегін худоби. Назва, за народною етимологією, походить від фрази «тут стань» — покажи товар і заплати. Науковці схиляються до праслов’янського кореня, пов’язаного зі словами «сильний» і «міцний».
Археологічні дослідження під керівництвом Михайла Рожка в 1971–1991 роках відкрили понад 25 тисяч артефактів: дерев’яні елементи з врубками «ластівчин хвіст», металеві наконечники стріл, шпори, кераміку IX–XVII століть, навіть хрестик-енколпіон. Знайшли криницю глибиною 35 метрів і дві цистерни, видовбані в камені. Петрогліфи — солярні знаки, зображення тварин, сокир і хрестів — досі викликають дискусії: частина з них рукотворна, частина природна.
Фортеця занепала в XVI столітті з кількох причин. Центральна Європа налагодила власне виробництво солі, політичні кордони змістилися, а військова техніка зробила наскельні укріплення менш ефективними. Остання письмова згадка — 1565 рік у люстрації Дрогобицької соляної жупи.
1994 року створено Державний історико-культурний заповідник «Тустань». Сьогодні тут працює музей у колишній плебанії (відкритий 1997-го), де можна побачити репліки ключа від таємного входу, воєводський стілець, гонти й фрагменти дерев’яних конструкцій. З 2018 року діє мобільний додаток Tustan AR, який анімує реконструкції на п’яти точках огляду.
У 2025 році заповідник відвідало близько 190 тисяч людей — цифра, яка показує, наскільки сильно зросла популярність місця після міжнародного визнання.
Фестиваль «Ту Стань!» і сучасне культурне життя
Крім фестивалю, протягом року організовують табори живої історії, етнографічні вечори й освітні програми. Місцева громада активно розвиває екологічний і культурний туризм, зберігаючи баланс між відкритістю для гостей і спокоєм для жителів.
Як дістатися і де зупинитися в Уричі
Житло в самому селі — переважно приватний сектор і невеликі котеджі. Ціни 2026 року стартують від 250–400 гривень з особи за добу в гостьових будиночках. Є зруби на кілька сімей, хати з каміном і місця з видом на скелі. Багато хто обирає зупинитися в Східниці (9 км) і приїжджати на день — там ширший вибір готелів і SPA.
Практична порада з мого досвіду: бронюйте житло заздалегідь на період фестивалю. У будні місць вистачає, а в пік сезону вільних кімнат майже не залишається.
Що взяти з собою і які маршрути обрати
- Зручне взуття з протектором — скелі й стежки після дощу слизькі.
- Воду і легкий перекус — у заповіднику є кафе, але на маршрутах краще мати запас.
- Квитки в музей і на екскурсію купують на місці або онлайн через офіційні канали заповідника.
- Для фотографів ідеальний час — світанок або золота година, коли скелі набувають теплого відтінку.
| Об’єкт | Особливості | Коли краще відвідувати |
|---|---|---|
| Скелі Тустанні | Наскельні пази, панорами, AR-додаток | Травень–жовтень, уникати злив |
| Музей історії Тустанні | Артефакти, реконструкції, екскурсії | Щодня, крім понеділка і вівторка |
| Церква Св. Миколая | Дерев’яна архітектура 1910–1911 рр. | Будь-якої пори року |
| Фестиваль «Ту Стань!» | Реконструкції, бої, ярмарок | Кінець липня — початок серпня |
Урич залишається місцем, де історія не лежить під склом, а дихає разом із вітром у кронах смерек. Скелі, що пам’ятають княжі часи, тихі хати бойків і міжнародне визнання створюють особливий ефект — хочеться повертатися сюди знову, щоб відчути, як маленьке карпатське село стало частиною світової туристичної мапи, не втративши при цьому своєї щирої, гірської душі.
